Договір доручення – один із досить поширених посередницьких договорів. Суть договору За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 Цивільного кодексу України від 16.01.03 р. № 435-IV (далі – ЦК). При укладенні цього договору необхідно керуватися нормами: гл. 68 ЦК, присвяченої договорам доручення; гл. 17 ЦК, що регулює представництво. Як випливає з визначення, сторонами договору є повірений і довіритель. Будь-яких особливих законодавчих вимог до них не встановлено, тобто в ролі повіреного та довірителя можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, причому останні можуть не мати статусу суб’єктів підприємницької діяльності. У цьому відмінність договору доручення від агентських договорів, у яких обидві сторони повинні бути суб’єктами господарювання – юридичними особами або приватними підприємцями (ст. 295 ГК). Функції повіреного може виконувати комерційний представник – особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК). Комерційний представник може одночасно «служити» декільком сторонам правочину. Крім того, такому повіреному довіритель може відразу надати право відступати від його вказівок в інтересах довірителя без попереднього запиту (ч. 2 ст. 1004 ЦК). Правда, у такому випадку комерційний представник зобов’язаний в розумний строк проінформувати довірителя про допущені відступлення (якщо інше не передбачене в договорі). Суть договірних відносин за договором доручення – вчинення певних юридичних дій повіреним від імені та за рахунок довірителя. Це можуть бути дії, пов’язані з укладанням або виконанням договорів, а також процесуальні дії, складання актів. Дії, які доручено вчинити повіреному, повинні бути (ч. 1 ст. 1003 ЦК): правомірними (тобто повірений зобов’язаний діяти суворо в рамках закону та договору); конкретними (у договорі слід чітко вказати, які саме дії повинен виконати повірений, яким способом, у який строк і т. п.); здійсненними (доручення можна виконати відомими та доступними повіреному засобами). Зверніть увагу: юридичні дії, учинені повіреним, спричиняють виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків саме довірителя. Тобто за правочинами, укладеними повіреним, права та обов’язки набуває довіритель. Саме він може пред’являти третій особі претензії із приводу невиконання або неналежного виконання договору. Форма договору Договір доручення укладається в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК). За бажанням сторін він може бути засвідчений у нотаріуса. У цьому випадку в договорі слід передбачити, як будуть розподілені витрати на його нотаріальне посвідчення. Договір доручення вважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити договір у нотаріуса, тоді з моменту такого посвідчення. В обов’язковому порядку довіритель видає повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК). У довіреності треба вказати, які конкретно дії повинен учинити повірений (тобто застерегти обсяг його повноважень), а також дату складання (без неї довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною) і строк дії. Довіреність підписується довірителем (його уповноваженою особою, наприклад керівником підприємства) і скріплюється печаткою (для юросіб – обов’язково, якщо довіритель – приватний підприємець, то при наявності в нього печатки). Форма довіреності на укладання правочинів повинна відповідати формі самого правочину (ч. 1 ст. 245 ЦК). Це означає, що якщо договір, який повинен укласти повірений, потребує нотаріального посвідчення, то й видана повіреному довіреність повинна бути засвідчена нотаріусом. Істотні умови договору Договір уважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Для господарських договорів такими умовами є: предмет, ціна та строк дії. Саме ці умови рекомендуємо як найдетальніше викласти в договор.
Іспит нотаріуса
Договір доручення – один із досить поширених посередницьких договорів. Суть договору За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 Цивільного кодексу України від 16.01.03 р. № 435-IV (далі – ЦК). При укладенні цього договору необхідно керуватися нормами: гл. 68 ЦК, присвяченої договорам доручення; гл. 17 ЦК, що регулює представництво. Як випливає з визначення, сторонами договору є повірений і довіритель. Будь-яких особливих законодавчих вимог до них не встановлено, тобто в ролі повіреного та довірителя можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, причому останні можуть не мати статусу суб’єктів підприємницької діяльності. У цьому відмінність договору доручення від агентських договорів, у яких обидві сторони повинні бути суб’єктами господарювання – юридичними особами або приватними підприємцями (ст. 295 ГК). Функції повіреного може виконувати комерційний представник – особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК). Комерційний представник може одночасно «служити» декільком сторонам правочину. Крім того, такому повіреному довіритель може відразу надати право відступати від його вказівок в інтересах довірителя без попереднього запиту (ч. 2 ст. 1004 ЦК). Правда, у такому випадку комерційний представник зобов’язаний в розумний строк проінформувати довірителя про допущені відступлення (якщо інше не передбачене в договорі). Суть договірних відносин за договором доручення – вчинення певних юридичних дій повіреним від імені та за рахунок довірителя. Це можуть бути дії, пов’язані з укладанням або виконанням договорів, а також процесуальні дії, складання актів. Дії, які доручено вчинити повіреному, повинні бути (ч. 1 ст. 1003 ЦК): правомірними (тобто повірений зобов’язаний діяти суворо в рамках закону та договору); конкретними (у договорі слід чітко вказати, які саме дії повинен виконати повірений, яким способом, у який строк і т. п.); здійсненними (доручення можна виконати відомими та доступними повіреному засобами). Зверніть увагу: юридичні дії, учинені повіреним, спричиняють виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків саме довірителя. Тобто за правочинами, укладеними повіреним, права та обов’язки набуває довіритель. Саме він може пред’являти третій особі претензії із приводу невиконання або неналежного виконання договору. Форма договору Договір доручення укладається в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК). За бажанням сторін він може бути засвідчений у нотаріуса. У цьому випадку в договорі слід передбачити, як будуть розподілені витрати на його нотаріальне посвідчення. Договір доручення вважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити договір у нотаріуса, тоді з моменту такого посвідчення. В обов’язковому порядку довіритель видає повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК). У довіреності треба вказати, які конкретно дії повинен учинити повірений (тобто застерегти обсяг його повноважень), а також дату складання (без неї довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною) і строк дії. Довіреність підписується довірителем (його уповноваженою особою, наприклад керівником підприємства) і скріплюється печаткою (для юросіб – обов’язково, якщо довіритель – приватний підприємець, то при наявності в нього печатки). Форма довіреності на укладання правочинів повинна відповідати формі самого правочину (ч. 1 ст. 245 ЦК). Це означає, що якщо договір, який повинен укласти повірений, потребує нотаріального посвідчення, то й видана повіреному довіреність повинна бути засвідчена нотаріусом. Істотні умови договору Договір уважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Для господарських договорів такими умовами є: предмет, ціна та строк дії. Саме ці умови рекомендуємо як найдетальніше викласти в договор.