Іспит нотаріусаДо нотаріуса звернувся громадянин Іванов М.І. за посвідченням договору купівлі-продажу квартири, належної йому на підставі свідоцтва про право власності. При перевірці нотаріусом всіх необхідних документів було встановлено, що квартира була придбана продавцем під час зареєстрованого шлюбу на підставі договору позики з житлово-будівельним кооперативом. У 1989 році позика за квартиру була повністю виплачена, а шлюб між подружжям було розірвано у 1993 році, спір щодо розділу майна не розглядався. З 1994 року колишня дружина продавця проживає в Росії, місце проживання якої невідомо. Нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
Чи правомірні дії нотаріуса? Дайти своє пояснення.
1. Згідно ст. 60 та ч.З ст. 65 СК України право подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільно сумісної власності подружжя необхідна згода другого з подружжя. Вказана згода оформляється відповідною заявою, підпис на якій повинен бути нотаріально засвідчений. Відповідно до п.п. 4 п.4 Гл. 1 Р. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами Україниправочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлюючого документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо. На підтвердження того факту, що майно набуто одним із подружжя під час окремого проживання з другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього договору (п.п. 7 п. 4 Гл. 1 Р. 2 Порядку). На підставі того, що згода другого з подружжя про відчуженя нерухомого майна була відсутня, а також відсутності документів, які б підтверджували той факт, що квартира є особистою приватною власністю Іванова М.І., дії нотаріуса є правомірними.
2. Згідно ст. 60 та ч.З ст. 65 СК України право подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільно сумісної власності подружжя необхідна згода другого з подружжя. Вказана згода оформляється відповідною заявою. Відповідно до п.п. 1, 2 п. 4 Гл. 1 Р. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України правочин щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. На підставі цього, дії нотаріуса є правомірними та вказівки щодо необхідності надання письмової згоди другого з подружжя відповідають чинному законодавству.
3. Відповідно до п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Слід зазначити, що відповідно до п.45 вказаної Інструкції, правочини щодо розпорядження майном можуть бути посвідчені без згоди другого з подружжя у випадках: – коли останній не проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його не відоме. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. У разі встановлення опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, нотаріус виключає майно з опису або повідомляє нотаріуса, що здійснив опис, про необхідність виключення майна з опису; – якщо майно набуто одним з подружжя за час окремого проживання з другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього договору. На підставі цього, дії нотаріуса є правомірними та вказівки щодо необхідності звернення до суду відповідають чинному законодавству.
4. Враховуючі всі фактичні обставини справи необхідно посилатись на ст. 60 СК України, в якій зазначається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Підкреслимо, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Отже, нотаріус правомірно відмовив Іванову І.М у посвідченні договору купівлі-продажу, а також мав роз’яснити Іванову І.М., що він має право відчужувати тільки ту частину квартири, яка належить йому на праві спільної сумісної власності, тільки після виділення її в натурі.
5. Згідно ст.ст. 60 та ч.З ст. 65 СК України право подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільно сумісної власності подружжя необхідна згода другого з подружжя. Вказана згода оформляється відповідною заявою, підпис на якій повинен бути нотаріально засвідчений. Відповідно до умов задачі з правовстановлюючого документа, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо. Якщо квартира належить на праві особистої приватної власності Іванову М.І., то згода його колишньої дружини на посвідчення договору купівлі-продажу не вимагається відповідно до законодавства. На підставі цього дії нотаріуса є неправомірними та Іванов М.І. має право оскаржувати в суді відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.